SELECTED TRANSLATIONS INTO UKRAINIAN

by Oleksandr Frazé-Frazénko

 

 

 

Джон Вілмот Рочестер. МОЄ ЖИТТЯ

 

Моє життя вже не моє,

минувся лет годин.

Як нетривке сновиддя є

лиш образ, в голові снує

він спогадом, один.

 

Прийде мій час, чи не прийде;

Який тоді він мій?

Все, що я маю, це – тепер;

І це найшвидше, що мине,

Філлідо, тільки твій.

 

Про непостійність не кажи,

про клятви зраджені;

Якби я чудом ще прожив

цю мить, тобі не брешучи,

З Небес дано мені.



Джон Вілмот Рочестер. ЛЮБОВ М’ЯКА

 

Любов м’яка, хоча й могутня,

Та дещо поясніть,

Чому бруднити мушу прутня,

як лярва вся в лайні.

 

Нечиста німфо, без дурниць,

І душу не ятри;

Вживай папірчик для сідниць

І мушлю теж протри.

 

Я б миттю не погаснув, тільки

У твій пірнувши ліс,

Якби мій прутень після бійки

Не мав кривавий ніс.

 

Повір мені, не будь дурна,

Йди чистою грішити,

Лиш свіжий член коханця встав

На вимиту Філліду.

 


 

Мієрід Бірн. СПИСОК РЕЧЕЙ, ЯКІ МЕНІ ВДАЮТЬСЯ

 

посміхатися дітям

(маю намір продовжити список)



 

Чарльз Буковскі. СЕРЦЕ, ЯКЕ СМІЄТЬСЯ

 

твоє життя – це твоє життя

не піддавайся бездумній покорі.

споглядай.

є виходи.

десь є світло.

його може бути небагато, але

воно перемагає тьму.

споглядай.

боги дадуть тобі шанси.

впізнай їх.

бери їх.

ти не можеш побороти смерть, але

ти можеш побороти смерть у житті, іноді.

і чим частіше ти навчишся це робити,

тим більше світла буде.

твоє життя – це твоє життя

знай це, поки маєш його.

ти чудовий*

боги чекають щоб радіти

за тебе.

  

* або – «ти чудова». англійською ця фраза не має вказання на стать, тому читайте це так, як вам пасує до ситуації. (прим. пер.)


 


Джон Ешбері. ЦЯ КІМНАТА

 

Кімната в яку я ввійшов була сном про цю кімнату.

Ці ноги на дивані точно були мої.

Овальний портрет

пса це я молодшого віку.

Щось виблискує, щось затьмарюється.

 

Ми їли макарони щодня на обід

крім неділі, коли для нас готували

малу перепілку. Чому я говорю тобі це все?

Ти навіть не тут.


 


Джеймс Даґлас Моррісон. МИ ПРОКИНУЛИСЬ

 

Ми прокинулись, розговорились. Розповідали сни.

Вибух що трапився серед ночі

 

Нова сирена. Не копи, Вогонь

Нью-йоркська швидка чи європейське

кіно про нові бунти але то ця дивна

сирена що сповіщає про війну. Вона підбігла

до вікна. Жовта штуковина

піднялася.


 


Джеймс Даґлас Моррісон. ТУПІ ЛЕВИ

 

Тупі леви повлягались на вологому пляжі.

Всесвіт стає на коліна в болото

з цікавістю споглядаючи свою сиру

поставу що розпадається

в дзеркалі людської свідомості.

 

Відсутнє й олюднене дзеркало, абсорбент,

байдуже до всього що з’являється у ньому

і привертає його увагу.

 

Двері переходу на той бік,

Душа звільняється зробивши крок.

 

Оберніть до стін усі дзеркала

в домі нового покійника.



 

Джеймс Даґлас Моррісон. & ХОЛОДНИЙ ШАРПАНИЙ…

 

& холодний шарпаний гнилий вітер

& відбиток дитячої долоні

на картинному вікні

& розбухла рушниця

на плечі.

& вогонь вночі

чекає, в темному будинку

безумних жорстоких виродків

що з міста прибудуть

& прийдуть продираючись крізь дим

& смоґ & попіл по молоко

& злі хитрі погляди на їхніх лицях

виючи тріумфально

Хто не зупинятиме їх?

Дуплаве дерево, де

ми троє спали & снили

в рухливому кружлянні

тіней & трав

Змучений шелест листя

Старий розрухує танцюристів

своїм старим танцем

темніє

м’які тіні лягають

на м’якоть лісів

дозволяючи дихання

Тихо вони шелестять

Тихо ростуть

Мертві є новонародженими

що прокидаються

w/ рухливими кінцівками

& вологими душами

Тихо вони зітхають в похоронному

захваті

Хто звав цих мерців до танцю?

чи була це та молода панна

що вчиться грати «Пісню духів»

на своєму дитячому роялі

Чи то були ті здурілі діти?

Чи був це Бог-Дух власною персоною,

затинаючись, вітаючи, несучи нісенітниці?

– Я закликав вас

помазати землю.

Я закликав вас покрити

печаль що спадає мов згоріла шкіра

Я закликав вас побажати всього найкращого,

щоб ви впилися своєю славою

яко нові монстри

& тепер я закликаю вас до молитви


 


Джеймс Даґлас Моррісон. ПРОКИДАННЯ

 

Прокидання

Струси сни зі свого волосся

Моє миле дитя, моя солодка

Обери день & знак

твого дня,

1ше що ти бачиш.

Згоріле дерево, ніби ґіґантський

прадавній птах, лист,

сухий & гіркий,

шелестливі казки

в своїх теплих хвилях.

Боги тротуару працюватимуть

на тебе.

Ліс батьківщини,

Пустий загублений музей,

& Нерівний шлюб,

& Гора вагітна

Пам’ятником над кіоском

де ховаються діти

Коли шкільні заняття

закінчуються

 

 


Джеймс Даґлас Моррісон. Я ХОЧУ РОЗПОВІСТИ ТОБІ

 

Я хочу розповісти тобі

про

Техаське Радіо & Біґ Біт

 

Вони вийшли з Вірджинських топок

незворушно & повільно

дуже чітко

з ритмом точним

& ледь вловним

хтось називає його райським

у всій його розкоші

інші підлим & розчарованим

в мрії Заходу

 

Я люблю друзів яких

зібрав разом

На цьому тонкому плоті

ми звели піраміди

в честь нашої втечі

Це земля на якій

Вмер фараон –

Діти

Ріка несе в собі руду

Голоси жінок що співають

кличуть нас з далекого берега

& кажуть

«Забудь цю Ніч

живи з нами в блакитних

Лісах»       (пісний харч

           для забутих душ)

 

Слухай сюди:

жодна з довічних нагород

не пробачить нам зараз

марнування світань

 

Одного ранку ти прокинешся

& це дивне сонце

& прочиниш свої двері…


 


Джеймс Даґлас Моррісон. БУДЬ ЛАСКА ОБОЖНЮЙ МЕНЕ

 

будь ласка обожнюй мене

каже норовлива

як же мені бути?

я люблю її.


 


Джеймс Даґлас Моррісон. СУКНЯ НАРЕЧЕНОЇ

 

Наречена лежить в своєму ліжку

прислухаючись до

гулянь внизу

Він викрадає її – вві сні



 

Джеймс Даґлас Моррісон. ЧИ ВИ МАЄТЕ

 

Чи ви маєте

гамівні сорочки

для гостей

так ми маємо



 

Джеймс Даґлас Моррісон. ТАМ ХТОСЬ ЗА ДВЕРИМА

 

Там хтось за дверима.

Вбігає ґвалтівник.

Ні болі. Ні смерті.

 

То ми, знову & і знову.

 

Ми входимо.

Супер, обшукайте приміщення.

Нічого ви не знайдете.

 

Бачать всі перспективи одночасно.

 

Коли все замерзає

& ніби замикається

на самому собі.



 

Джеймс Даґлас Моррісон. ЯКБИ ТІЛЬКИ Я

 

Якби тільки я

зміг відчути

Це цвірінькання

горобців

& відчути як дитинство

знов мене

кличе назад

 

Якби тільки я зміг відчути

що мене знов тягне

назад

& відчути обійми

реальності

знову

Я б помер

З радістю би вмер



 

Джеймс Даґлас Моррісон. КІНЕЦЬ СНУ

 

Кінець сну

наступить коли він

набуде сенсу

 

всі речі брехливі

Будда вибачить мені

Будда вибачить



Олена Дженнінз. КОВТНИ

 

Я знаходжу таблетки з ключами

на дні торбинки.

Тепер я не можу згадати

шляху до твоєї квартири,

вишукуючи в вікнах

червоні ґерані. А колись я

лежала при твоїм ліжку,

як щеня. Де ж ті таблетки.

Десь у складках. Шорсткість

твоєї шкіри, як шорсткість плоского

морського їжака якого знайшла на пляжі

коли ми рахували зорі.

Ти переконав, що мені треба

зайнятися собою. Я п'ю таблетки

з вином. Я п'ю вино з

таблетками. Зоомаґазин відчинений

у твоїй дільниці. Світло жевріє

неоном, золота рибка жевріє

в пластиковому пакеті.

Це замість квітів. Я бачу руки незнайомця

і уявляю що вони твої, які приймають подарунок.

Рибку запустимо в миску чи вазу. Ми спокусимо

її таблетками, що плаватимуть на поверхні.

Ти якось прийшов до мене

в лікарню, в години відвідин,

я ще була в паперовому халаті.

Наші пальці стали липкими від курячих

крилець за столом їдальні. Жінка попросила в тебе

сірника. Ти похитав головою.

Таблетки були в маленьких паперових горнятах.

Як і я, ти навчений сидіти в почекальнях.

Ти навчився перегортати сторінки журналів

в ідеальному темпі, поки дійде час заходити

по рецепт, тебе вражає власне ім’я

на лікарняній картці

ніби раптом прославився.


 


Олена Дженнінз. ЗАЛИШАННЯ

 

Вона не могла покинути будинку зі знимками на стінах.

Деякі з них були однаковими, тож не доводилося вибирати.

Вона мала там навіть знимку своєї пра-тітки.

 

Навіть якщо їх познімати, їхні сліди таки залишаться:

Це від сонця.

Це від диму цигарок її чоловіка.

Це від пилу.

 

Вона любила, як скрипіла підлога, і зупиняла її

перед певними знимками, щоб опинятися в тиші.

Вона знову починала йти, і її сліди йшли слідом за нею.

 

На самоті вона багато ходила цим будинком, зарисовуючи карту.

Дім починав ставати їй чужим,

калюжі навколо нього океани.


 


Олена Дженнінз. СІНО

 

Що б вони могли робити по тому, як сонце

провело червоні лінії на їхніх носах?

Вони стоять ніби чужі,

крім пари, яка живе

в кімнаті біля кухні.

Тіла їхні близькі.

Вони узгоджують свої рухи

зі стуканням горщиків і каструль,

запалюванням вогнів

у печі. Через роки їхні сліди

лишаються в кімнаті. Підкладка її сукні

з вишивкою. Його ремінь висить

на гачку. Втиснутий слід на подушці,

який пожовтів. На підлозі,

сірник, перламутровий ґудзик,

реклама, вирвана з ґазети,

пожовкла, чорнило розтерте.

Їхні особисті життя наповнили простір.

Вони проводять довгі дні у великому світі

з теплим кольором сіна.



Олена Дженнінз. ОБ'ЄКТИ

 

Це пляшка вина, з якої він пив, хоч губи ніколи її не торкалися. Його рука, коли він наливав у мою склянку, відбилася на мутно-зеленому. Потім були знимки. Я навряд чи потрапила на якусь із них, але на одній була моя тінь. Я обрамила знимку меблів, що стояли при дорозі. За мить до того, як її зробили, я вивчала диван, специфічний синьо-зелений відтінок, який не відповідає жодному кольору в природі. У мене також був ніж, яким він різав стейки, коли приходив щось готувати. На ньому був засохлий сік. Я приклала його до шкіри. Я відчула холодний метал. Я захотіла більше, ніж холодний метал. Можливо, я захотіла, змішати його з теплою кров’ю. Коли ми їли стейки, соки трохи потекли підборіддям. Мені хотілося рідини саме такої температури: зігрітої його тілом.



 

Олена Дженнінз. ОБ’ЄКТ

 

Пам'ятай ту дівчину вона

божеволіла від оксамиту

і вклеювала прозорий

цигарковий папір

у щоденник

де записувала свої надії

та мрії

ніби листи

те, як вона цілувала

хлопця з Флориди

хоч то для нього було тільки вправлянням

у цілуванні дівчини

запам'ятай її

пряме світле волосся

що лягало на її спину

в квартирі її бабці

де вони провели вихідні

розкидали пелюстки троянд

по килиму

пізніше вона зіткнулася

зі скорими заручинами

й раком

її життя починалося

і завершувалося водночас

дівчина яку вона ніколи не поцілувала

яка навчила її любити